Нафтова війна: чому Україна атакувала Дружбу під час переговорів

Що буває, коли друзі – тамбовські вовки У росіян є таке прислів’я: “Дружба дружбою, але тютюнець окремо”. Здається, зараз воно найкраще описує події з нафтопроводом Дружба, котрий залишався донедавна єдиною гілкою з доставки російської трубопровідної нафти до деяких крах Європи (зокрема, Угорщину та Словаччину, що отримували по ньому дешеву нафту Urals в обмін на лояльність до Москви).
Та раптом сталася халепа: в ніч проти 18 серпня Сили оборони України завдали удару по нафтоперекачувальній станції Нікольське у Тамбовській області РФ. Внаслідок влучання на об’єкті спалахнула пожежа. Перекачування нафти магістральним нафтопроводом Дружба було повністю зупинено. “Повний стоп перекачки нафти на невизначений термін. Вітаннячко від Птахів СБС”, – написав у соцмережі командувач Сил безпілотних систем Роберт Бровді (Мадяр). Втім вже наступного дня міністр закордонних справ Угорщини Петер Сіярто заявив: нафтопровід Дружба відновив роботу, і його країна очікує, що Україна більше не атакуватиме його. “Я щойно подякував заступнику міністра енергетики Росії Павлу Сорокіну за швидке усунення наслідків атаки. Ми очікуємо, що Україна не буде здійснювати нових атак на трубопровід, який має критичне значення для енергопостачання нашої країни. Ця війна не наша, не втягуйте нас у неї”, – наголосив він. Дивно, чому подібний аргумент про “не нашу” війну не згадується Сіярто, коли його країна ухвалює антиукраїнські політичні рішення, встромляючи палки у колеса нашій євроінтеграції або отриманню Україною допомоги від ЄС? Але це питання, звісно, риторичне.
Втім міністр закордонних справ України Андрій Сибіга заявив, що відповідальність за ситуацію лежить на Росії як країні-агресорі, а нафтопровід Дружба “використовується для забезпечення російської армії пальним, що робить його законною військовою ціллю”
Та вслід за Сіярто й представники “російськолюбної” словацької влади відзначилися подібним повідомленням. За даними віцепрем’єра та міністра економіки Словаччини Деніси Сакової, державна компанія Transpetrol, підпорядкована Міністерству економіки країни, зафіксувала нормальний потік нафти. “Потік нафти до Словаччини наразі стандартний. Протягом найближчих днів ми матимемо точнішу інформацію про можливі коригування графіка поставок на цей місяць та про те, чи матиме пошкодження інфраструктури за межами Словаччини вплив на загальний місячний обсяг поставок. Проте я впевнена, що з огляду на швидке відновлення потоку через нафтопровід Дружба, вплив буде мінімальним”, – заявила Сакова. Втім і росіяни намагаються знищувати українські запаси нафти.
Так, 18 серпня Росія знову атакувала нафтобазу азербайджанської компанії SOCAR в Одеській області. Як повідомив очільник Одеської ОВА Олег Кіпер, “попри активну роботу сил ППО, в Одеському районі є наслідки удару. У передмісті Одеси виникло загоряння обʼєкту паливно-енергетичної інфраструктури та двоповерхової будівлі”.
За словами голови ОВА, рятувальники оперативно ліквідували потужну пожежу. До гасіння залучався пожежний потяг Укрзалізниці.
Та як би там не було, це – вже другий (і, вочевидь, не останній) випадок пошкодження російської нафтотранспортної інфраструктури на цьому відрізку за короткий строк: у ніч проти 13 серпня аналогічний удар теж спричинив обмеження функціонування нафтопроводу. Логістика вирішує не все Загалом, останнім часом Україна не на жарт взялася за знищення виробництва та запасів російської нафти, а також готової продукції ворожого нафтопрому.
Так, у ніч проти 19 серпня у районі Токмака в окупованій частині Запорізької області був уражений російський залізничний склад з пальним для ВСРФ. Про це заявив колишній радник мера Маріуполя, керівник Центр вивчення окупації Петро Андрющенко. “Російського залізничного сполучення через окуповане Запоріжжя більше немає. Як обіцяв – епічні кадри знищення вантажного потягу з цистернами. Нічого живого не залишилось. Хто там питав, чому русня вночі тягає паливо машинами? Та от тому. Щоб уникнути подібних втрат. Не вдалось. Унікальна операція Сил оборони України”, – написав Андрющенко. Відео атаки опублікував і підрозділ Ронін батальйону безпілотних систем 65-ї окремої механізованої бригади. Бійці уточнили, що місце атаки – місто Молочанськ Пологівського району Запорізької області. Геолокацію підтвердив також osint-канал Інфектум.
Військовий аналітик Ян Матвєєв розповів про особливості запобіжних заходів ворога, котрі не врятували, повідомив журналіст і блогер Майкл Накі. Так, попереду потяга знаходилася порожня платформа, при підриві її знесло, а локомотив залишився цілим. Відразу після локомотива розташувалася платформа з військовими, котрі повинні були прикрити його від дронів. Далі – безліч порожніх вагонів, і лише потім паливні цистерни. “Від себе ще зазначу: накрити поїзд, що рухається, в 30 з лишком кілометрів від лінії фронту – вкрай нетривіальне завдання навіть по нинішніх часах. Тож привітаємо Ронінів та побажаємо подальших успіхів у ліквідації російської військової логістики”, – додав Накі. Кінцева мета атак Звичайно, постійні атаки на російські НПЗ, нафтоперекачувальні станції та навіть потяги з пальним дають ефект: це викликає дефіцит палива для окупаційної армії й паливний голод, бо у Криму та ще декількох регіонах РФ бензин для цивільних вже по талонах. Але як вибираються цілі?
На думку аналітика Ігаря Тишкевича, атаки на Дружбу – це спроба послабити Росію економічно й військово, створюючи “обмінний фонд” для переговорів, пише LRT.lt.
При цьому зупинка нафтопроводу має серйозні наслідки для російської економіки та білоруської нафтової галузі. “Пошкоджені одразу дві розподільні станції: Унеча (Брянська область) і Нікольськоє (Тамбовська область). Це важливо. Унеча забезпечує подачу по Дружбі на Мозир і на експорт, а також на Новополоцьк. Від Унечі йде БТС-2 – нафтопровід до порту Усть-Луга. Нікольськоє – наступна велика станція, яка підтримує тиск у магістралі Дружби. Проблема не в трубопроводах, а в імпортному обладнанні”, – пояснює він. Тишкевич також зазначає, що через санкції Росія не може швидко замінити пошкоджене обладнання.
А за словами енергетичного експерта Михайла Гончара, російська сторона зараз ремонтує ті насосні групи, що були пошкоджені, використовуючи вціліли – цим і пояснюється часткове відновлення роботи нафтопроводу. “Плюс завжди є можливість, що якусь частину свого технологічного резерву, а він, як правило, складає десь два тижні на нафтопереробних заводах, Білорусь з Мозира закачала в трубу, щоб допомогти та на прохання російської сторони угорським товаришам. Тому зараз працює тимчасова схема. Далі Сили оборони України мають продовжити свою справу”, – наголосив експерт. Ірина Носальська