Олександр Лукашенко здійснив неанонсований робочий візит до столиці Китаю, де зустрівся з лідером КНР Сі Цзіньпіном. Ця поїздка, яка стала першою зупинкою в його великому турне країнами Східної та Південно-Східної Азії, привернула значну увагу оглядачів, адже до Пекіна Лукашенко вирушив одразу після надзвичайно закритої зустрічі з президентом РФ Володимиром Путіним. Мета візиту
Офіційною метою тригодинних переговорів у Пекіні стали питання торговельно-економічного, інвестиційного та технологічного співробітництва, а також міжнародна взаємодія. В умовах жорстких західних санкцій Білорусь критично потребує китайських інвестицій, технологій та ринків збуту.
Проте не менш важливою є геополітична складова. Візит до Пекіна покликаний продемонструвати світу (і насамперед Заходу), що мінський режим не перебуває в абсолютній ізоляції і має підтримку не лише з боку Москви, а й від іншого глобального гравця — Китаю. Символічні подарунки
Під час переговорів обидва лідери не скупилися на компліментарні та гучні заяви:
· Сі Цзіньпін наголосив, що Китай і Білорусь є “залізними друзями”, а двосторонні відносини між державами зараз “переживають історичний пік”.
· Олександр Лукашенко у відповідь запевнив, що Мінськ “був, є і буде надійним партнером для Китаю”. За його словами, стратегічний вибір на користь непорушної дружби з Пекіном Білорусь зробила вже дуже давно.
Завершилися переговори традиційним обміном символічними подарунками. Білоруський диктатор привіз Сі Цзіньпіну вітчизняний шоколад, а натомість отримав у подарунок яблука з китайської провінції Хунань. Тінь Москви та спроба диверсифікації
Головна інтрига цього візиту полягає в його таймінгу та обставинах, що йому передували. За словами самого Лукашенка, до Китаю він прилетів безпосередньо з Підмосков’я. Напередодні він провів зустріч із Володимиром Путіним на Валдаї, яка тривала близько п’яти годин у повністю закритому форматі — без традиційних заяв для преси та навіть спільних фотографій. Про сам факт переговорів стало відомо лише після того, як літак білоруського лідера взяв курс на Росію, а потім на КНР.
Цей ланцюжок подій дає підстави для кількох висновків:
1. Посередництво між Москвою та Пекіном: Існує висока ймовірність, що Лукашенко міг виконувати роль посланця, узгоджуючи позиції між Кремлем та керівництвом КНР. Тривалі закриті переговори з Путіним могли стосуватися чутливих питань російсько-української війни або глобальної політики, деталі яких Путін волів передати Сі Цзіньпіну через перевіреного союзника.
2. Пошук противаги: Хоча Білорусь сьогодні майже тотально залежить від Росії у військовому та політичному планах, Лукашенко традиційно намагається використовувати китайський вектор як своєрідну політичну страховку. Демонстрація міцних зв’язків із Сі Цзіньпіном — це обережний сигнал Москві про те, що Мінськ має альтернативні точки опори, тому його не варто намагатися остаточно поглинути.
3. Економічне виживання: Враховуючи, що російська економіка сама перебуває під колосальним санкційним тиском, Москва не може закрити всі фінансові та технологічні потреби Мінська. Тому Білорусь шукає в Китаї реальні ресурси для підтримки своєї промисловості — передусім у машинобудуванні та електроніці, доступ до яких на Заході закрито.
